Ліпедема: клінічний огляд

Визначення

Ліпедема — хронічне захворювання підшкірної жирової тканини, яке майже завжди виникає в жінок. Для неї характерні симетричне, непропорційне до решти тіла збільшення ніг, а нерідко й рук, при збережених стопах і кистях, біль і чутливість тканини при натисканні та схильність до синців [1]. Міжнародний консенсус 2026 року визначає ліпедему як самостійне хронічне захворювання, а не ускладнення ожиріння [1].

У Міжнародній класифікації хвороб 11-го перегляду (МКХ-11) ліпедема має окремий код EF02.2 «Lipoedema» у розділі хвороб шкіри (порушення дерми та підшкірної тканини). ВООЗ описує її як дифузне жирове «набрякання» без ямки після натискання, найчастіше на ногах, стегнах, у ділянці таза та на плечах, яке можна сплутати з лімфедемою [2].

Історія і терміни

Захворювання вперше описали Едгар Аллен і Едгар Хайнс з клініки Мейо в 1940 році як «синдром повних ніг з ортостатичним набряком» [3]. У 1951 році Волд, Хайнс і Аллен опублікували опис 119 випадків і сформулювали клінічні ознаки, які досі лежать в основі діагностики: майже виключно жіноча стать, симетричне збільшення ніг, збережені стопи, легкі синці та біль [4].

У літературі трапляються написання lipedema (американське) і lipoedema (британське), у німецькомовних джерелах — Lipödem; частина авторів пропонує термін lipohyperplasia dolorosa, щоб підкреслити, що головна ознака — болюче розростання жирової тканини, а не набряк [25]. Окремий код у МКХ з’явився лише в МКХ-11, яка набула чинності 1 січня 2022 року; у МКХ-10 окремого коду для ліпедеми не було [2].

Найповніші сучасні клінічні документи — німецька настанова S2k 2024 року [5], стандарт допомоги США 2021 року [6] і міжнародний Дельфі-консенсус Lipedema World Alliance 2026 року, у якому експерти з 19 країн погодили 59 положень про визначення, діагностику та лікування [1].

Поширеність

Справжня поширеність ліпедеми невідома. Консенсус 2026 року наводить діапазон оцінок від менш ніж 1% до 12% жінок [1]. Розкид пояснюється тим, що дослідження використовують різні критерії і різні методи відбору:

• у німецькому огляді 2020 року поширеність оцінено приблизно в 10% жіночого населення [7];
• у дослідженні Lipödem-3 серед 62 працюючих жінок ознаки ліпедеми будь-якого ступеня (разом із легкою ліпогіпертрофією без болю) знайшли в 39%, а помірну й виражену форму — у 9,7% [8];
• онлайн-скринінг 253 жінок у Бразилії показав високу ймовірність ліпедеми в 12,3% [9];
• водночас британський дерматологічний центр за 15 років зареєстрував лише 67 випадків — це радше свідчить про недодіагностику, ніж про рідкість захворювання [10].

Від початку симптомів до діагнозу в середньому минає близько 18 років; у нідерландському опитуванні пацієнтки до встановлення діагнозу зверталися в середньому до 2,8 лікаря [11]. У чоловіків ліпедема трапляється рідко і переважно на тлі гормональних порушень [1].

Причини і механізми

Причина ліпедеми остаточно не з’ясована [1], [16]. Найбільш обґрунтовані фактори — гормональні та спадкові.

Гормональні зміни. Захворювання майже завжди починається або посилюється в періоди гормональних змін. У дослідженні 707 американських жінок симптоми з’явилися в період статевого дозрівання у 48,0% і під час вагітності — у 41,2% [12]. Найпоширеніша гіпотеза пов’язує ліпедему з дисбалансом рецепторів естрогену в жировій тканині та місцевим (паракринним) надлишком естрогену [15], [16].

Спадковість. Ліпедему в родині мають 60–80% пацієнток [13]. Аналіз родоводів відповідає автосомно-домінантному успадкуванню з обмеженням за статтю [10]. Повногеномне дослідження в UK Biobank знайшло 18 ділянок геному, пов’язаних із фенотипом ліпедеми, зокрема поблизу генів VEGFA і GRB14-COBLL1 [14]. Єдиного «гена ліпедеми» не знайдено, тож, імовірно, захворювання генетично неоднорідне [13].

Зміни тканини. У біоптатах стегон жінок з ліпедемою адипоцити збільшені, причому розмір клітин зростає зі стадією; у тканині більше колагену (інтерстиційний фіброз) і макрофагів з переважно M2-подібним фенотипом [17]. На відміну від класичного ожиріння, де переважає прозапальна M1-відповідь, при ліпедемі запальний профіль інший, а метаболічна функція часто збережена — тому частина дослідників розглядає ліпедему як окрему модель розростання підшкірної жирової тканини [16]. МРТ показує підвищений вміст натрію в шкірі та підшкірній тканині порівняно з жінками без ліпедеми [18].

Лімфатична система. Лімфатичний транспорт у ногах при ліпедемі часто сповільнений: у лімфосцинтиграфії 117 пацієнток очищення з ділянки стопи було порушене у 79,5–87,2% [19]. Проте ліпедема — це не лімфедема: набряк при ній зазвичай без ямки, ознака Стеммера негативна [1]. На пізніх стадіях і при супутньому ожирінні може приєднатися вторинна лімфедема (ліполімфедема) [5].

Консенсус окремо наголошує: ліпедема не є наслідком переїдання чи ожиріння, а жир, уражений ліпедемою, значною мірою стійкий до дієти [1].

Клінічна картина

Типові ознаки за консенсусом 2026 року [1]:

• симетричне непропорційне накопичення підшкірного жиру на ногах і/або руках при відносно стрункому тулубі;
• стопи й кисті не уражені — над щиколотками і зап’ястями тканина ніби «обривається» («манжета»);
• біль, чутливість до дотику і натискання;
• легке утворення синців;
• набряк без ямки після натискання; ознака Стеммера зазвичай негативна;
• погана реакція уражених ділянок на зниження ваги.

У найбільшому американському опитуванні (707 жінок з ліпедемою і 216 у контрольній групі) найсильніше з ліпедемою були пов’язані набряк у спеку (відношення шансів 66,8), легкі синці (26,2), зміна ходи (15,5), грипоподібні симптоми (13,0), гіпермобільність суглобів (12,9), холодна на дотик шкіра (12,2), варикозні вени (11,3) і втома (9,6). Руки були уражені у 70,3% жінок, а 52,2% не помітили покращення від дієти і фізичних навантажень [12].

Супутні стани. В іспанському дослідженні 1001 жінки з ліпедемою дефіцит вітаміну D мали 63,4%, венозну недостатність — 47,2%, мігрень — 43,1%. Порівняно із загальною популяцією венозна недостатність траплялася в 5 разів частіше, нетримання сечі — у 4,9, мігрень — у 3,9 раза; натомість гіпертензія і діабет — рідше [20]. Гіпермобільність суглобів відзначали 44% опитаних пацієнток [21].

Психологічне навантаження. Ліпедема знижує якість життя: у нідерландському опитуванні сумарний показник якості життя становив 59,3 проти 74,9 у середньому серед жінок країни [11]. Депресія і переживання через зовнішність незалежно погіршують функціонування пацієнток [22], а пізній діагноз посилює тягар захворювання [1].

Стадії та типи

Стадії описують зовнішній вигляд шкіри і підшкірної тканини [5], [6]:

Стадія	Ознаки
I	Шкіра гладка, підшкірний шар рівномірно потовщений, дрібні вузлики
II	Поверхня шкіри нерівна, вузли більші
III	Великі часточки тканини, звисаючі складки, деформація контурів, особливо біля колін і на внутрішній поверхні стегон

Окремо описують типи за локалізацією: сідниці та стегна; від стегон до колін; від стегон до щиколоток; руки; переважно гомілки — типи можуть поєднуватися [5].

Важливо: за консенсусом 2026 року стадії не відображають тяжкості симптомів і мають обмежене клінічне значення — біль може бути сильним на I стадії і помірним на III [1].

Діагностика

Діагноз ліпедеми клінічний: його ставлять за анамнезом, оглядом, пальпацією і виключенням інших причин збільшення кінцівок [1], [5]. Затверджених методів візуалізації, аналізів крові чи генетичних тестів для підтвердження ліпедеми немає [1].

Антропометрія. Індекс маси тіла (ІМТ) при ліпедемі завищує ступінь ожиріння, бо значна частина маси припадає на ноги. Консенсус рекомендує рутинно оцінювати співвідношення талії до зросту (WHtR) і талії до стегон разом з ІМТ [1]. У німецькому дослідженні за WHtR 45,5% пацієнток мали нормальну вагу, 15,2% — недостатню, а ожиріння — лише 17,3%; автори дійшли висновку, що ІМТ сам по собі при ліпедемі ненадійний [25].

УЗД. Ультразвук дозволяє виміряти товщину шкіри і підшкірної тканини та виключити хвороби вен. У бразильському дослідженні 89 жінок найкраще відрізняло ліпедему вимірювання над передньою поверхнею гомілки (претибіально) [23]. Систематичний огляд 32 досліджень (1154 пацієнтки) описує характерні знахідки на УЗД, лімфосцинтиграфії, КТ, МРТ і DEXA, але робить висновок, що діагностична точність усіх методів поки обмежена [24].

Диференційна діагностика. Найчастіше ліпедему плутають з ожирінням і лімфедемою; також слід виключити венозну недостатність, ліпогіпертрофію без болю, хворобу Деркума та інші ліподистрофії, гіпотиреоз і набряки серцевого чи ниркового походження [5], [6].

Ознака	Ліпедема	Ожиріння	Лімфедема
Стать	Майже лише жінки	Обидві	Обидві
Розподіл	Симетрично, ноги й/або руки	Загальний, часто живіт	Часто асиметрично, одна кінцівка
Стопи й кисті	Не уражені	Можуть бути збільшені	Часто набряклі
Ямка після натискання	Зазвичай немає	Немає	На ранніх стадіях є
Ознака Стеммера	Зазвичай негативна	Негативна	Часто позитивна
Біль, синці	Характерні	Не характерні	Нечасто
Реакція на схуднення	Слабка в уражених зонах	Зменшується все тіло	Не залежить від ваги

Джерела таблиці: [1], [5], [6].

Перебіг і прогноз

Ліпедема — хронічне захворювання, але прогресує не в усіх [1]. У проспективному спостереженні 100 пацієнток у середньому 4,6 року стан залишився стабільним у 62%, погіршився у 28% і покращився в 10%; прогресування пов’язане зі зростанням ІМТ і WHtR [26]. Тому контроль ваги з орієнтиром на співвідношення талії до зросту — одна з цілей лікування [1].

Лікування

Ліпедему лікує мультидисциплінарна команда, а мета лікування — зменшити біль, набряк і обмеження руху, покращити якість життя і запобігти прогресуванню [1].

Консервативна терапія

За консенсусом основа консервативного лікування — корекція способу життя і харчування, компресія і фізична активність; комплексна протинабрякова терапія (КПТ) не завжди потрібна в повному обсязі [1].

• Компресія і КПТ. У рандомізованому дослідженні 33 жінок з тяжкою ліпедемою вправи разом з КПТ зменшили об’єм кінцівок і біль сильніше, ніж вправи з пневмокомпресією чи самі вправи [27]. У невеликому рандомізованому дослідженні компресійні панчохи разом з пневмокомпресією зменшили обхват ніг і біль [28].
• Фізична активність. Систематичний огляд 6 досліджень (115 жінок) показав, що тренування зменшують біль, об’єм кінцівок і покращують якість життя та функцію, особливо разом з компресією [29]. Консенсус радить заняття у воді, ходьбу, йогу [1].
• Харчування. У рандомізованому дослідженні 70 жінок низьковуглеводна дієта на 1200 ккал протягом 8 тижнів зменшила біль на 1,1 бала (95% ДІ 0,3–1,9), і це зменшення не залежало від втрати ваги [30]. Після 7 місяців низьковуглеводної дієти з високим вмістом жирів вага знизилася на 12,9%, біль за ВАШ — з 4,6 до 3,0 [31]. Проте систематичний огляд 9 досліджень (269 жінок) оцінив ризик систематичних помилок як помірний або високий і не дозволяє рекомендувати конкретну дієту [32].
• Психологічна підтримка входить до рекомендованого комплексу [1].

Консервативні методи зменшують симптоми, але жир, уражений ліпедемою, значною мірою стійкий до дієти [1].

Ліки

Затверджених препаратів для лікування ліпедеми немає, і консенсус не знаходить доказів на користь будь-якої медикаментозної терапії [1]. Агоністи рецепторів GLP-1 і подвійні агоністи GLP-1/GIP (семаглутид, тирзепатид) активно вивчають: в онлайн-опитуванні 2719 жінок з ліпедемою ті, хто приймав такі препарати, повідомляли про менший біль і набряк і кращий загальний стан [34]. Це самозвіти без контрольної групи; прямого впливу на саму ліпедему не доведено, а такі препарати доречні за їхніми затвердженими показаннями — ожирінням і діабетом [33], [35].

Баріатрична хірургія

Баріатричні операції суттєво знижують вагу і в жінок з ліпедемою, але основні симптоми ліпедеми — біль і непропорційність нижньої частини тіла — після них покращуються не стабільно [36]. Консенсус зазначає, що ліпедема зберігається після баріатричної операції, а ожиріння і метаболічні порушення слід лікувати до хірургічного лікування ліпедеми [1].

Ліпосакція

Рандомізоване дослідження LIPLEG (11 центрів Німеччини, опубліковане в The Lancet у 2026 році) порівняло ліпосакцію з консервативною терапією в 410 пацієнток з ліпедемою I–III стадії і болем у ногах не менше 4 з 10. Через 12 місяців біль зменшився щонайменше на 2 бали в 68% пацієнток після ліпосакції (190 з 278) проти 8% у групі консервативної терапії (10 з 132); відношення шансів 26,2 (95% ДІ 13,1–52,5). Якість життя також була кращою після операції. Побічні явища траплялися в 47% пацієнток після ліпосакції і в 21% на консервативній терапії, серйозні — у 8% і 3% відповідно [37].

Інші дані:

• метааналіз 10 досліджень (901 пацієнтка) показав значне зменшення болю і через 6 місяців, і пізніше [38]; метааналіз 20 досліджень — покращення якості життя, болю, чутливості, синців, важкості та ходьби з рідкісними тяжкими ускладненнями [39];
• в аналізі 519 ліпосакцій у 178 пацієнток частота післяопераційних побічних явищ становила 2,89% [40];
• у тривалому спостереженні покращення зберігалося через 4, 8 і 12 років; між 8-м і 12-м роками скарги не наростали [41], [42];
• ліпосакція в тумесцентній анестезії не погіршила лімфатичний транспорт [19].

Консенсус радить розглядати лімфозберігаючу ліпосакцію, яку виконують хірурги з великим досвідом лікування ліпедеми, після лікування ожиріння і метаболічних порушень [1]. У липні 2025 року Федеральний об’єднаний комітет Німеччини (G-BA) включив ліпосакцію при ліпедемі до переліку послуг обов’язкового медичного страхування незалежно від стадії — за умови щонайменше 6 місяців безперервної консервативної терапії без полегшення симптомів; якщо ліпедема поєднується з ожирінням певного ступеня, спершу лікують ожиріння [43].

Ліпедема в Україні

Епідеміологічних досліджень ліпедеми в Україні немає. Станом на 30 жовтня 2026 року в PubMed не знайдено жодної публікації про ліпедему з українською афіліацією або даними з України [44], а серед експертів міжнародного консенсусу 2026 року з 19 країн Україна не представлена [1]. Якщо застосувати міжнародні оцінки до жіночого населення України, кількість жінок з ліпедемою може становити сотні тисяч, але це лише екстраполяція, а не виміряна величина.

Відкриті питання

• Чому виникає ліпедема і які молекулярні механізми запускають хворобу [1], [16].
• Справжня поширеність за єдиними діагностичними критеріями [1].
• Об’єктивні біомаркери та методи візуалізації з доведеною точністю [24].
• Оптимальний обсяг консервативної терапії і роль конкретних дієт [32].
• Довгострокові рандомізовані дані про ліпосакцію: основні результати LIPLEG охоплюють 12 місяців після операції [37].
• Чи можуть ліки (зокрема агоністи GLP-1/GIP) впливати на саму ліпедему, а не лише на вагу [33], [35].

Про цей огляд

Методи. Огляд підготовлено за результатами пошуку в PubMed (запит «lipedema OR lipoedema» у назві чи анотації) станом на 30.10.2026. Пріоритет мали міжнародні консенсуси та клінічні настанови, рандомізовані дослідження, систематичні огляди і метааналізи, великі когортні дослідження. Кожну цифру звірено з анотацією або повним текстом першоджерела.

Оновлення. Огляд переглядаємо щонайменше раз на шість місяців і після виходу важливих досліджень. Історія змін — нижче.

Помилки і пропозиції надсилайте на [email protected] — виправлення фіксуємо в історії змін.

@misc{ignatieva2026lipedema,
  author    = {Ігнатьєва, Анастасія},
  title     = {Ліпедема: клінічний огляд},
  year      = {2026},
  version   = {1.0},
  publisher = {lipedema.ua},
  address   = {Київ},
  language  = {ukrainian},
  url       = {https://lipedema.ua/lipedema/klinichnyi-ohliad/},
  urldate   = {2026-10-31},
  note      = {Версія 1.0, 2026-10-30}
}